Блог

Отак пройду крізь твій великий подив,
не зачеплюсь об лагідні слова.
Ти Вельзевул. По душу теж приходив.
А я не віддала її - й жива.
У тебе з вуст пашіло біле полум'я.
Аби ж то й окошилося на тім.
Ти був високий, наче сонце полудня,
і сумнівам скорочувалася тінь.
Таким лишивсь. А я піду у зливи.
Молитись пням... Такі тотальні пні...
Я не люблю нещасних. Я щаслива.
Моя свобода завжди при мені.

Ліна Костенко

Неповне, лише часткове усвідомлення людиною рушійних для неї потреб знімає уявне протиріччя між об`єктивною детермінованістю поведінки людини та свободою вибору, яка відчувається суб`єктивно. Цю діалектику поведінки в свій час проникливо розглянув Бенедікт Спіноза: «Люди лише за тієї причини вважають себе вільними, що вчинки свої вони усвідомлюють, а причин, які їх викликали, не знають».

Поведінка людини детермінована її спадковими даними та умовами зовнішнього середовища, в першу чергу – умовами соціального виховання. Разом з тим, вся етика та перш за все – принцип особистої відповідальності базуються, як пояснив Гегель, на безумовному визнанні абсолютно нової волі. Відмова від визнання свободи вибору означав би крах будь якої етичної системи та моральності.

Саме тому еволюція надала ілюзію цієї свободи, приховавши від свідомості людини рушійні ним мотиви. Свобода, яка відчувається суб`єктивно, та виникаюча з неї особиста відповідальність вмикає механізми всебічного та повторного аналізу наслідків того чи іншого вчинку, що робить кінцевий вибір більш обґрунтованим.  Справа в тому, що мотиваційна домінанта, що безпосередньо визначає вчинок («вектор поведінки», за О.Ухтомським), являє собою інтеграл головуючої потреби, яка стійко домінує в ієрархії мотивів даної особистості (домінанта життя або зверх завдання, за К. Станіславським),   поряд з тією чи іншою домінантою, актуалізованою екстрено створеними обставинами.

Нейрофізіологічні процеси, що відбуваються під час мотивації, як вже йшлося, здійснюються за принципом домінанти. Для цього характерною є збудливість структур мозку. В охоплених мотиваційним збудженням нейронах, так само, як і в тих, що розташовані в центрі домінанти, спостерігається інтенсифікація спайкової активності. Домінуюче мотиваційне збудження істотно змінює інтегративні (насамперед конвергентні) властивості нейронів різних структур мозку, що пояснюють такі властивості домінанти, як притаманна їй підвищена збудливість, а також здатність до сумації збуджень, які до неї надходять. За О. Ухтомським, засвоєння нервовими центрами єдиного ритму (принцип ізолабільності) є механізмом встановлення міжцентрових зв`язків.

З позиції корелятивної психофізіології мотивація як основний фактор поведінки зумовлюється переважаючою потребою організму та ґрунтується на виникненні в гіпоталамічних структурах домінантного вогнища збудження, а також вторинних вогнищ лімбічної і кортикальної локалізації.

В психоананалітічних теоріях фундаментальними мотиваційними чинниками поведінки є вроджені неусвідомлені інстинкти (З. Фройд); архетипи колективного несвідомого (К.-Г. Юнг); прагнення до пожолання почуття неповноцінності та соціальний інтерес (А. Адлер); потреба в отриманні   позитивної свободи, знаходженні ідентичності, встановленні соціальних зв`язків, відданості (Е. Фромм); прагнення до его-ідентичності (Е.Еріксон).

Для прикладу, реальна небезпека для життя актуалізує ситуативну домінанту – потребу самозбереження, задоволення якої нерідко знаходиться в конфлікті з домінантою життя – соціально детермінованими потребами відповідати певним етичним еталонам. Свідомість (як правило за участю підсвідомості) вилучає з пам`яті та подумки «програє» наслідки тих чи інших дій суб`єкту, припустимо, наслідки порушення ним своєї військової зобов`язаності, зради побратимів тощо. Крім того, в боротьбу мотивів будуть залучені механізми волі-потреби подолання перепони на шляху до досягнення головуючої мети, до того ж перепоною в даному випадку виявиться інстинкт самозбереження. Кожна з цих потреб відродить ряд емоцій, конкуренція яких буде пережито суб`єктом як боротьба між істотним для людини страхом  та відчуттям зобов`язаності, соромом при думці про можливу малодушність тощо. Результатом подібної конкуренції мотивів й буде або втеча, або стійкість та мужність. Даним прикладом важливо підкреслити, що думка про особисту відповідальність та особисту свободу гальмує імпульсивні дії під впливом щойно виниклих обставин, дає виграш в часі для оцінки можливих наслідків цієї дії і тим самим призводить до посилення головуючої потреби, яка виявляється здатною протистояти ситуативній домінанті страху.

Таким чином, не свідомість та не воля самі по собі визначають той чи інший вчинок, а їх здатність посилити чи послабити ту чи іншу з конкуруючих потреб. Це посилення реалізується через механізми емоцій, залежать не лише від величини потреби, але й від оцінки вірогідності (можливості) її задоволення. Потреба, яка стала домінуючою (практична домінанта), направить діяльність інтуїції (зверхсвідомості) на пошук оптимального творчого рішення проблеми, на пошук такого виходу з даної ситуації, який би відповідав задоволенню цієї домінуючої потреби.

Ретельний аналіз військових мемуарів видатних льотчиків Другої світової війни показав, що віртуозну бойову майстерність з прийняттям миттєвих та несподіваних для противника рішень людина проявляла при рівному ступеню професійної кваліфікації (запас навичок) не в стані страху (потреба самозбереження) та не в стані агресії (потреба зруйнувати ворога будь якою ціною), а в емоційно позитивному стані бойового азарту, своєрідної «гри з противником», тобто при наявності компонентів ідеальної потреби творчо-впізнавального характеру, наскільки б дивною вона не здавалася в умовах боротьби.

Якщо головуюча потреба (домінанта життя) настільки сильна, що здатна автоматично подавляти ситуативні домінанти, то вона одразу мобілізує резерви підсвідомості та направляє діяльність зверхсвідомості на своє задоволення. Боротьба мотивів тут фактично відсутня, а головуюча потреба безпосередньо трансформується в практичну домінанту. Прикладами подібної трансформації  можуть бути численні випадки самопожертви й героїзму, коли людина, не замислюючись, кидається на допомогу іншій (домінуюча потреба «для інших» - або «біологічний» батьківський інстинкт, або альтруїзм більш складного соціального походження). Маючи таку «свободу вибору» таку людину й дійсно можна вважати вільною!

Nodus

Деякі джерела та посилання:

1. Зб. "Бессознательное", Т IV, Конференція в Тбілісі
2. Вступ до психофізіології. І.Г. Тітов, Київ, 2011