Блог

Леоніде Петровичу, який основний напрямок Вашої практичної діяльності?
Анестезіологія, інтенсивна терапія, реанімація (як раніше було прийнято називати)

З якими травмами найчастіше потрапляють пацієнти?
В лікарні дві реанмації: хірургічного і терапевтичного профілю. В нашу реанімацію хірургічного профілю  потрапляють  в основному пацієнти з інсультами, ішемією мозку, після наслідків ДТП – черепно-мозкові травми, комбіновані складні переломи з травматичним шоком, побутові травми – ножові поранення, гостра хірургічна патологія – перитоніти, пухлини, хронічні запущені захворювання з порушеннями гомеостазу і т.д. або звичайна патологія із важкою супутньою нелікованою патологією (серцева чи легенева патологія).

Ви працюєте уже 18 років, що змінилося за цей час? Які нові технології використовуєте?
Технології помінялися, медицина розвивається постійно. Почали ми працювати на старих аппаратах ще радянських, які на той момент вже мали б бути списаними. На сьогодні покращилася апаратура, з'явилися нові препарати для знеболення, гази для анестезії (більш нового покоління), які покращують введення наркозу під час операції. З’явилися нові монітори, відповідно якість контролю стану пацінта під час операції та в післяопераційному періоді також піднялася на декілька порядків вище.

Якщо говорити про покращення обладнання, яких виробників Ви маєте на увазі вітчизняних чи закордонних?
Вітчизняне обладнання також покращилася, але наша вітчизняна апаратура була направлена (зараз це трішки помінялося) на доступність (в ціновому плані) за рахунок можливості зміни компонентів, вона не витримувала навантажень, мала збої в електронних системах. Якість імпортних апаратів є набагато вищою не тільки в плані контролю, але і  в управлінні, відповідно вони відпрацьовують триваліші терміни.

Як змінилося лікування патологій за час Вашої практики?
Підходи змінилися лише в лікування черепно-мозкової патології, раніше ставку робили на введення гіпертонічних розчинів глюкози при лікування ЧМТ при боротьбі з набряком мозку, потім все кардинально змінилося і глюкозу практично повністю виключили з лікування, ставка робиться на відновлення перфузії, тобто в цьому плані лікування повністю змінилося. А при інших патологіях методи лікування залишилися незмінними, просто добавляються нові розчини, випускаються нові препарати і ми, по мірі ознайомлення з ними, застосовуємо їх в практиці.

Ви працюєте як в державній так і приватних установах, скажіть будь ласка, на скільки відчутно різницю в роботі і в чому вона полягає?
Основна різниця в забезпеченні. Приватні медичні центри на даний момент мають можливість закупляти більш якісну апаратуру і завжди забезпечуються краще, відповідно лікар не шукає препарати, для виконання певної процедури в нього є все для цього необхідне, тобто лікар приходить виключно працювати. Якість надання послуг виходить одразу вищою. В приватних установах в основному згуртований колектив, який формується з самого початку – це  певний каркас. Коли я працював в «Краплі Роси» в нас колектив був дуже дружнім і установка керівництва була на якість, а не на те, щоб «грузити» пацієнта непотрібними дослідженнями чи аналізами і працювати так, щоб в пацієнта було бажання повертатися і скористатися послугами медичного центру. В державних лікарнях, в принципі, так само, колектив роками формується, він як друга сім’я, скрізь як і в сім’ї трапляються певні негаразди, певні питання, але вони вирішуються по ходу роботи. 
В приватній установі краще здійснюється функція контролю  по завданнях, які було поставлено (результати обговорюваються, аналізуються) і звичайно оплата роботи є вищою, ніж в державних закладах.

Що б Ви хотіли змінити у Вашій роботі?
Ну головне, хотілося б працювати не скрізь і по трошку, а мати одну роботу, але щоб вона була високоплачуваною, відповідно буде більше часу на сім’ю, на відпочинок. Зараз цього часу фактично немає.
Важливо, щоб був юридичний обов’язковий захист мене як лікаря, в нас в державних закладах раніше було так, що простіше покарати лікаря і позбутися проблеми, ніж вирішити питання – розібратися досконально в чому виникло конкретне питання.
Мене особисто хвилює те, що дуже «чорнять» медицину наші ЗМІ не розбираючись в проблемах, не досліджуючи питання. З’являються статті, написані зі слів однієї людини. Газета при цьому пише, що вона не несе відповідальності за дану статтю, але ця інформація викликає реакцію. По телевізору з’явилися програми в яких негативно висвітлюється робота лікарів, але така інформація є вирваною з контексту. Для прикладу, якщо на 1000 дітей в однієї дитини розвивається певна реакція - це трагедія, безумовно, але ідеальних повністю у всьому груп немає, в когось може виникнути побічна реакція. Відповідно в ЗМІ зібрали окремі фактори по всій країні, вибрали 5 випадків на невідому кількість загального використання препарату і подали все це по телевізору. Люди сприймають це як постійне явище в медицині і тим самим агресивно налаштовуються, щодо лікарів-звірів, які не цінують життя пацієнта і т.д. Зараз в населення сформувалася негативна думка про лікарів, при тому що такі випадки є вкрай поодинокими та нерідко завуальовані супутньою патологією.
При поступленні на приймальний покій, 60% пацієнтів вже агресивно налаштовані проти лікарів. Це говорить, по перше, про деградацію нації, а по друге про те, яка думка сформована урядом, нашими ЗМІ про медицину. 
Я по телевізору бачив дуже мало репортажів в яких медицина показана з позитивної сторони, а негативних – дуже багато. 
Позитивний авторитет, який здобуває медичний заклад поширюється в усній формі серед людей, а негатив розповсюджується на форумах та блогах. Вдячність лікарям озвучують індивідуально і вкрай рідко в ЗМІ і, навпаки, будь які негаразди виносяться на сторінки друкованих видань та на телебачення.

Ви працюєте з нашими пацієнтами, а яке ваше ставлення до реабілітації?
Це дуже правильно. Таких установ є небагато, раніше взагалі не було, люди впадали у відчай – не знали що робити і куди звернутися. Те, що я побачив, які позитивні зрушення відбуваються від правильно поставленої реабілітації вважаю, що це дуже правильно, що такі центри з’явилися.

Чи є у Вас молоді фахівці? З яким рівнем знань вони приходять?
Дуже невеликий відсоток людей, які приходять, на яких можна звернути увагу, які дійсно тягнуться до знань. З молодих інтернів, які приходять до нас на інтернатуру в БЦРЛ - 10%, можу сміливо сказати, якщо будуть так продовжувати, то за кілька років здобудуть достатьо досвіду. Деякі стають такими середньостатистичними «автоматами»: прийти потримати на операції тримачі. А середній персонал – це взагалі жах, дуже мало дівчат і хлопців, які не мають навіть того базового рівня знань, який вони повинні мати. Люди приходять після училища не зробивши жодної ін’єкції, які навіть уявлення що таке інтенсивна терапія не мають.
За кордоном дуже правильно поставлена політика, на навчання дається кредит, за перший рік роботи молодий лікар в змозі погасити повністю даний кредит. Візьміть нашого лікаря: навчається в інституті – платить великі гроші (і це при безкоштовній освіті), тому що заліки потрібно оплачувати скрізь починаючи від училища (я ще навчався безкоштовно, а в інституті іноді необхідно було платити). А на даний час, при поступленні в навчальний заклад прямо говорять скільки потрібно заплатити, щоб здати залік. Який спеціаліст виросте з людини яка не буде нічого вчити, заплатить гроші і отримає залік? По закінченню навчального закладу молодь приходить з метою «відбити гроші» за навчання.

Які плани на майбутнє?
Продовжувати розвиватися в плані використання новітніх технологій в анестезіології. Удосконалювати та використовувати методи інтенсивної терапії  при лікуванні та реабілітації хворих з ЧМТ та спінальної травми. 
Поглиблювати співробітництво з приватними лікувальними закладами.
Основне бажання - бути затребуваним, високооплачуваним спеціалістом.