Блог

Світ який — мереживо казкове!..
Світ який — ні краю ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого лиця.

Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурунений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!

Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любові, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе,
Хвилями прадавнього Дніпра.

Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам —
Все одно ті скабри по краплині
Я тобі закохано віддам.

Василь Симоненко

Дослідники виходять з того, що неможливо провести межу між так званим «соматичним» і «психічним» феноменом. Сома і психіка являють собою єдину енергоінформаційну систему із взаємним впливом та взаємозв`язком в особливому соціокультурному оточенні. Приймається положення про непереривність людського життя, де кожна стадія розвитку є важливою, де усі стадії взаємозалежні та невідокремлені від цілого, яке представлено нероздільним організмом з усіма функціями та рівнями: біологічним, психологічним, соціальним, де фізіологічні, біохімічні, ендокринні і психологічні процеси складають єдине ціле, яке не може бути розділено.

Психосоматика (гр. psyche – дух, душа;  soma – тіло) являє собою розділ медицини, що вивчає взаємовідносини психічних та соматичних процесів, які тісно пов`язують людину з навколишнім соціальним середовищем.

Прискорений темп теперішнього життя, при якому людина еволюціонує повільніше, ніж створені їм умови, формує стан хронічного стресу, що на сьогоднішній день, згідно досліджень, грає далеко не останню роль в ґенезі соматичної патології. Саме цей факт призводить до необхідності визначення стресогенного оточення кожної людини з метою своєчасного аналізу, корекції та профілактики.

Але люди здебільшого помічають це, коли вже тіло реагує хворобою, а звертаються до спеціалістів ще пізніше. Процеси, що виникають між мозком та тілом запускають каскад ланцюгових реакцій, іноді незворотних. Виникнувши внаслідок основного захворювання психоемоційна напруга, розглядається як психосоматичний синдром, який в майбутньому стає складовою частиною захворювання.

За даними досліджень було виявлено, що організм відповідає на фізичні та фізіологічні стресові ситуації викидом релізинг-гормонів і медіаторів стресу, які готують організм до збільшеного навантаження. Під дією стресів виникають зміни нервової регуляції (вегетативної нервової системи), імунного та гуморального гомеостазу.

Психосоматичні розлади не піддаються класичній медикаментозній терапії, але це не вигадані хвороби. Проявляючи ті страждання, які не знаходять інших шляхів, щоб виразити себе, ці хвороби розкривають історію, що залишилася з якихось причин невиказаною.

Сприйняття кожної події в житті залежить від індивідуальних характеристик індивідуума, типу темпераменту, сукупності рис характеру.  Деякі з цих ознак є вродженими, але велике значення мають набуті особливості нервово-психічної діяльності, пластичність нервової истеми. Стійкість до стресу та можливість порушення адаптативних механізмів може бути прогнозовано за допомогою визначення типологічних особливостей людини.

Особистою рисою кожної людини та складовою психосоціального стресу є тривожність. За умови надмірного розвитку стан тривожності стає причиною дезадаптації та неадекватної поведінки людини.

В контексті стресостійкості велике значення також мають механізми психологічного захисту (психологічного подолання або коупінгу). Зв`язок характеру психологічного захисту з особливостями темпераменту є вже доведеним фактом. Проте методи і стратегії подолання стресу можуть змінюватися в процесі життя та вдосконалюватися в результаті навчання і тренування.

Дитячий психоаналітик Франсуаза Дольто розглядала дитину як особистість рухому своїми потребами. Вона стверджувала, наприклад, що з самого народження, до моменту володіння мовою, бажання спілкування існує в тілі дитини. За допомогою шкіри, органів відчуття, кожен несвідомо уловлює психічні процеси своїх батьків. Тіло дитини просто «виказує» те, чого іноді не усвідомлюють в родині роками. Кожен симптом, за спостереженнями лікаря, пов`язаний з конкретною історією (заїкання, болі в животі, астма, хонічний тонзиліт тощо).

Серед переважної більшості наукових праць спостерігається недостатньо обґрунтовані та поверхневі висновки стосовно характеру та ступеню як ситуативних, так і особистісних змін, що мають місце на етапах індивідуального розвитку різноманітних соматичних патологій. Безумовно, розширення діапазону досліджень є надзвичайно актуальним. Це дасть можливість лікарям мати більш різнобічну та водночас детальну уяву про єтіопатогенез явищ, які відбуваються в організмі людини.

Антропогенна діяльність стає все менш контролюємою, саме тому неблагоприємний вплив нескінченного ланцюга негативних факторів зовнішнього середовища, надмірних психоемоційних навантажень, хронічного стресу на людину стає все більш вираженим та призводить до порушення процесів гомеостазу, рівня здоров`я населення. Такий підхід вимагає не поверхневого, а глибокого професійного, сумісно із психологами, психіатрами, вивчення клініко-психологічного портрету людини для визначення правильних підходів у профілактиці й лікуванні патологічних станів.

Важливим питанням сьогодення постає культура звернення за допомогою ще до виникнення соматичної патології, до того моменту, як тіло почне реагувати на проблеми душі. «Маса людей не можуть впоратися самі. Відомо, що для того, щоб тебе не дерло всередині, необхідно виговоритися. Для цього існують священики, друзі, психотерапевти. Заноза, якщо її вчасно не вийняти, призведе до зараження крові. Люди, які мовчать та тримають все в собі, знаходяться не тільки під серйозним психологічним і навіть психіатричним ризиком, але й під ризиком сома тики. Організм єдиний – і психіка, і тіло.» (Т.В. Чернігівська)

Відомий психоаналітик Willy Barral впевнений, що своїми тілесними симптомами дитина може виразити те, що в минулих поколіннях його роду завжди замовчували: «Будь-яка хвороба, як говорить про це само слово, - біль, страждання, що не знаходить виразу в словах та в будь-якому випадку вимагає лікування. Тому  я віддаю перевагу не класифікувати хвороби, не розділяти їх на різні групи. Тіло та душа єдині. Тіло мислить, говорить та бажає, а душа «втілюється» в тілі. Тому лікування тіла не має виключати лікування душі».

Враховуючи результати наших досліджень підхід до кожного має бути комплексним. Саме тому, ми працюємо щодня не розділяючи тіла від душі, впливаючи на процеси фізичні та психологічні.

Nodus

Деякі джерела та посилання:

1. З. М. Дубоссарская «Репродуктивная эндокринология».
2. Матеріали дисертації О. Ф. Майданник
3. Матеріали інтерв’ю  Т.В. Чернігівської
4. http://indi.com.ua/ - О.С. Чабан «Психосоматика»