Не буду зараз фокусуватися на тому, що треба зробити, аби отримати юридичне право в Польщі самостійно маніпулювати, як то кажуть «в операційній рані живого пацієнта», а хочу через призму моєї співпраці з польськими нейрохірургами, коротко торкнутися, на мій погляд, питання, яке «досі - на часі»!
В Нодусі пацієнтоцентрична нейрореабілітація тяжкопоранених захисників часто супроводжується етапною реконструктивною, або якоюсь іншою коригуючою нейрохірургічною допомогою!
Клініка з самого початку передбачала тісний принцип наступництва - нейрохірургія - нейрореабілітація.
Здавалося б, що особливого чи нового?
На перший погляд все закономірно!
Але це тільки на перший погляд!
Особливість і вона ж причина моєї частої співпраці з іноземними колегами, саме в тому, що мене цікавить не просто вирішити якусь проблему нейрохірургічним методом, а перш за все при цьому не обмежити всі наступні нейрореабілітаційні можливості для даного хворого, як в короткій, так і довгій перспективі.
Простіше кажучи, проводити таким чином нейрохірургічне втручання і для цього обирати методики, аби процесно відповідати цілям нейрореабілітації і максимально сприяти наступному використанню нейрофізіологічних чи інших нейрореабілітаційних інноваційних технологій у тяжкопоранених бійців з грубими розладами функціонування: стійкими руховими, сенсорними, когнітивними порушеннями, перспективи яких і так доволі не веселі в Україні.
Існує багато різних підходів до вирішення одного і того ж завдання в відновній нейрохірургії, але далеко не всі вони створюють більш вигідні умови для подальшої ефективної реабілітації.
Вдалі методики, як для нейрохірургії можуть бути зовсім невдалими, як для наступної нейрореабілітації.
Саме ця деталь і водночас експертиза, часто є доленосними у складних випадках.
**** тренд бідності і занепаду - лікувати хворобу, а не пацієнта
****в глибокому тилу це вже не «Damage Control»
Прикладів багато, і підходи, які вони описують, розроблялися тоді, коли відношення до можливостей нейрореабілітації було, як до санаторно-курортного лікування: повітря, сон, їжа, масаж, візок.
Однак, згадаю лише ті, які на фоні війни особливо почали виділятися.
1. Імплантація над руховими функціональними зонами кори мозку пластин з титану (ванадійова-алюміневі сплави титану), які окрім того, що є токсичні (макрофаги «розносять» по тілу) так ще і обмежують використання навігаційної транскраніальної ритмічної магнітної стимуляції, сенсорної полімодальної стимуляції, neurofeed-back технологій, brain-avatar девайсів.
***забігаючи наперед, скажу, що хоч і сплав титану не володіє магнітними властивостями, але володіє іншими властивостями металів, що спотворюють імпульси, які так важливо донести в ушкоджену кору головного мозку при відновному лікуванні.
Не припиняю звертатися до українських колег, які оперують цих поранених з пропозиціями розглянути можливості використання в таких випадках імплантів з сучасних полімерів, які так само максимально можна індивідуалізувати в 3D геометрії, але які не обмежують наступні відновні дії. Однак часто не отримую розуміння, не отримую сприяння - «технічними і конвеєрними» стали оперативні втручання, на фоні усесюдних розмов і лозунгів про персоналізовану медицину.
2. Металеві залишки травмуючих агентів в тканих тіла. Далеко в непоодиноких випадках з твердженням «небезпечно діставати», або «ще більше зробимо біди» залишають, в поверхневих шарах мозкової речовини, навіть, досить великі фрагменти, які різко мінімізують всі дотичні відновні методики, коли треба працювати з функціональними зонами кори.
*** а «що люди?» - що вони можуть вимагати чи просити, якщо одні, не розуміють, а інші - налякані такими «перспективами»….
20 років я спостерігаю вперту псевдоринкову перебудову принципа наступництва в українській медицині, заточеного вже на те, щоб зробити тільки свій фронт роботи, а далі хоч «трава не рости».
А ті не багаточисельні фахівці, які ще залишилися Україні і намагаються працювати науково-ємно, академічно, на жаль, ні на що не впливають.
Тому і доводиться відстежувати хоча б тих хворих, які плануються на реабілітацію в Нодус з подібними клінічними історіями і їздити в клініки, де вони лікуються, щоб, або оперувати їх спільно з колегами, обираючи найкраще для подальшої реабілітації, або переводити до себе в Нодус і робити це вже самостійно.
Цього року робота нашої команди Нодусу потрапила і буде представлена з усною доповіддю в Вашингтоні (США) в листопаді 2023 року в рамках світового конгресу Neuroscience!
Звісно для профільної спільноти в профільному середовищі в нас є що сказати більше з цього приводу.
Але тут, у ФБ, хоча б спробував просто поговорити знову на цю тему і декілька фото з клінічного кейсу, які продемонструють вище мною написані слова про те, що завжди є «інші» рішення!
