Блог

Олександре Володимировичу, розкажіть, будь ласка, коротко про себе: освіта, досвід роботи, чому вибрали саме медицину?

Медицину я вибрав зовсім не випадково, наступного року буде 200 років з того часу, як моя сім’я працює в даній сфері.

У 1976 році я закінчив Донецький державний медичний інститут, спеціальність «Лікувальна справа». Спершу я працював загальним хірургом, згодом травматологом. У 1984 році проходив навчання в Москві по мікросудинній хірургії у ЦИТО («Центральний науково-дослідницький інститут травматології та ортопедії ім. М.М. Пріорова» Міністерства Охорони Здоров’я СССР– прим. автора) і ВНЦХ (Всесоюзний науковий центр хірургії ім. Петровського Б.В.). Після цього, в 1987 році я відкрив відділення травматологічної мікрохірургії кисті в Донецькому інституті травматології та ортопедії, в якому я працював з 1980-го до серпня 2014 року.

Зараз я працюю лікарем травматологом у Головному військовому клінічному госпіталі м. Києва у відділенні травматології.

Який основний напрямок Вашої наукової та практичної  діяльності?  В якій патології Ви найбільше спеціалізуєтеся?

Мікрохірургія, хірургія пошкоджень великих судин, периферичних нервів, починаючи з плечового сплетіння і закінчуючи пальцями, посттравматичні дефекти тканин будь-якої локалізації: голови, тулуба, в основному -  кінцівок. Відновлення цілісності пошкоджених структур для відновлення даних сегментів кінцівок як органу, який може допомагати людині в житті і виконує звичні для конкретної людини функції.

У мене є десятка два патентів.

Розкажіть, будь ласка, про якийсь із них, на Вашу думку, найважливіший.

Вони для мене усі є цікавими. Хотів би виділити кілька, на мою думку дуже важливих: відновлення опоро здатності стопи, після важких травм з реконструкцією  п’яткового бугра; транспозиція найширшого м’яза  спини в позицію біцепса при невідновному пошкодженні довгих гілок первинних стовбурів  плечового сплетіння; модифікував  різні шви  при відновленні пошкоджених  сухожилок, «захищений» шов  нервів.  Тобто багато всього, що, на мою думку, необхідно було вдосконалити.

Розкажіть, будь ласка, про Вашу роботу. Які зміни відбулися за останній час у Вашій галузі?

Принцип роботи не змінився, саме тому зараз я у Військовому госпіталі так приглянувся. Як то кажуть, «я широко відомий у вузьких колах».

У червні 2014 року мої діти потрапили під обстріл неподалік міста Амвросіївка. Після отриманого стресу було прийнято рішення виїхати до родичів у Київ. У серпні я приїхав до них у відпустку і працював волонтером у Військовому госпіталі, де почав оперувати поранених з великими дефектами кінцівок, тобто застосував мікрохірургічні методи лікування.

Не дивлячись на те, що я народився в Росії і росіянин по лінії батька, відчуваю себе українцем. Я людина відверта і напряму можу сказати те, що маю на думці, і не вважав за потрібне приховувати свою позицію. Я та моя родина – патріоти України. Це і є головною причиною переїзду до Києва, тому що саме тут я можу принести найбільшу користь своїй країні.

Які нові методики Ви використовуєте?

У роботі я використовую всі методики, які напрацював за 34 роки роботи в Донецькому Інституті травматології і ортопедії.

Чи є, на Вашу думку, в медицині молоді фахівці з високим рівнем знань теорії і практики?

Є, звичайно. Мене познайомили з Олександром Васильовичем Куликом, чудова людина та дуже кваліфікований  лікар. І головна його перевага в тому, що він молодий, перспективний і весь час хоче пізнавати нове. У цієї людини велике майбутнє (згадаєте мої слова). У Військовому госпіталі теж є такі лікарі, дуже достойні. Моя дочка - кандидат медичних наук, лікар вищої категорії - допомагає мені в госпіталі оперувати поранених бійців АТО, до речі, як і Олександр Васильович Кулик. У Військовому госпіталі я можу назвати трьох молодих лікарів, які, на мою думку, можуть досягти великих результатів (якщо нічого не стане на заваді).

А що Ви можете сказати про молодших фахівців, маю на увазі випускників медичних навчальних установ? З яким рівнем знань вони приходять?

В нас в інтернатурі залишилися тільки ті, хто хоче чомусь навчитися. Вони там з ранку до ночі пропадають.

Я вважаю, що хірург починає щось розуміти у своїй професії (в своїй спеціальності) через 5 років практики. Нормально лікар починає себе відчувати не раніше, ніж через 10 років практики. Апогею лікар може досягнути орієнтовно лише в 50 років. Мені уже 62 роки, але я не перестаю навчатись, не дивлячись на те, що мені трішки більше 50-ти J

Які на Вашу думку існують проблеми в сучасній медицині?

Проблеми існують такі ж як і усюди. В першу чергу -  проблеми організаційні. Медики звикли до радянської моделі медицини, коли хтось повинен дати «щось» і з «цим» потрібно працювати. Елемент утриманства існує в нас і досі. По-друге, спостерігається очевидна нестача у фінансуванні як приватної, так і державної медицини. Державна бюджетна медицина – це взагалі жах, жах у всьому і в плані фінансування в першу чергу.

Крім того, з висоти досвіду 39-ти років роботи, можу сказати, що є лікарі і медичні сестри, яких просто не можна допускати до людей.  Лікарі-шкідники, які нічого не знають і знати не хочуть, вважають, що вони кращі за всіх. У цьому перевага приватної медицини – такий працівник одразу вилетить, або навіть потрапить за ґрати, а в бюджетній медицині він спокійно працює за плечима справжніх фахівців. Спостерігається також несправедливість фінансування в державній медицині, навіть якщо ти будеш генієм, заробітна платня буде нараховуватися згідно стажу роботи, категорії, яка видається після певного стажу усім. Розумний лікар, який працює день і ніч буде отримувати таку ж платню від держави, як і медик, який нічого не знає і не вміє. Правда, з різницею в тому, що до того, хто щось і знає і вміє йдуть хворі і говорять «дякую», що державою не схвалюється…

З якими проблемами до Вас звертаються найчастіше?

Зараз проблема одна – поранені бійці в зоні АТО. Я особисто оперую пошкодження периферичних нервів, дефекти кінцівок, пошкодження плечового сплетення.

Рання реабілітація пацієнтів: Ваше ставлення, коли і де її потрібно проводити?

Реабілітація – це біль усієї пострадянської медицини і вона, на жаль, в нашій країні практично відсутня. Існують лише окремі «вогнища» чудової реабілітації, от, на приклад, ваш медичний центр, а більше так одразу назвати і не можу.

Були хороші реабілітаційні центри в Саках (де тепер Саки?), в Слов’янську, зараз це наша територія, але реабілітаційна система, яка там була, порушена.

Що на Вашу думку включає в себе поняття «хороший лікар»?

Це лікар з хорошою медичною освітою, з хорошою загальною освітою. Це обов’язково повинна бути людина-ерудит, яка може поспілкуватися з пацієнтом на різні теми (в тому числі на різні загальні теми – про літературу, музику, історію). А по відношенню медицини – повинен її знати глибоко, саме частину тої медицини, якою він займається.  

І хороший лікар повинен бути хорошою людиною, людяним. Жорстоким лікар бути не може.

Що на Вашу думку включає в себе поняття «якісна медицина»?

Це медицина, яка має хороше фінансування і складається з кваліфікованих кадрів. Медициною повинні займатися люди, які люблять людей (вибачте за тавтологію).

Які плани/ мрії на майбутнє?

Головна мрія – щоб закінчилась війна!

І щоб нашою країною керували чесні і безкорисні люди, державники.

А в професійній діяльності, мрію навчити тому, що я вмію , якомога більше лікарів, щоб коли захворію  я чи мої діти і внуки, були фахівці,  які можуть  надати якісну допомогу. Ця мрія поширюється на все наше суспільство.