Будь - яке мистецтво є наслідуванням природи

Ващенко Іван Михайлович

7 Вересня 2017
182

Іване Михайловичу, розкажіть, будь ласка, коротко про себе та про Ваш життєвий шлях.

Я з колгоспно-селянсько-робітничого середовища, після школи рік працював у колгоспі помічником комбайнера, електромонтером, на польових роботах. Після цього я поступив у Київське медучилище №2, але, на жаль, простудився і під час призивної комісії в мне виявили дисемінований туберкульоз легень та відправили в Пущу, де я пробув півроку, а після цього – ще три місяці провів в санаторії в Криму. Я повернувся в медучилище, прийшов знову ж таки на перший курс, але мені не все сподобалося і я кинув навчання.

Повернувся додому. Мені допомогли влаштуватися на завод вантажником, я зараз як згадую ті часи, мені тоді було 17-18 років, які я вантажі «перетаскував»..! Пропрацювавши 10 місяців, я кинув цю роботу і здобув професію слюсаря в ЦРМ (центральні ремонтні майстерні), я багато чого ще там навчився, про що не жалію, воно мені все в житті знадобилося.

Таке моє життя. Довелося пройти через багато що, але я з великим гонором згадую про це все. Я став дивитися на цей світ зовсім по іншому.

Чому вибрали все таки медицину?

Думаю, що прав був Микита Хрущов, який говорив, що випускник повинен попрацювати декілька років, щоб зрозуміти, яка професія йому необхідна, щоб почувати себе в ній комфортно. Тільки дуже обдарованим людям відомо, яка професія їм вкрай необхідна. Наприклад, Моцарт почав писати музику з 4х років, а художник Врубель, навіть будучи важко хворим перед смертю, малював. Багато прикладів можна навести.

В 1971 році я поступив до Вінницького медичного інституту ім.. Пирогова – хороший інститут, хороший колектив, я завжди згадую з почуттям дяки і поваги до всіх своїх викладачів. Я вчився із задоволенням. Якщо чесно говорити, взагалі я мрійник, фантазер. Після школи я спершу хотів стати інженер-конструктором, але коли на заводах я подивися чим займаються інженер-конструктори, в мене відпало бажання цим займатися і я пішов в медицину.

В інституті брав участь у багатьох гуртках: був у гуртку психіатрії, фізіології, хірургії. Коли я був на 4-му курсі, професор-доцент Гайдук Петро Харитонович, запропонував нам займатися науковою роботою. Спочатку нас було шестеро, а потім залишилося четверо, ми оперували на собаках. В чому полягала наша операція? – ми резеціювали частину біфуркації трахеї (де трахея розходиться на бронхи), а потім зшивали і собачки виживали. Прооперували багато таких собачок. В нас був великий набуток, можна було і кандидатську захистити, але я вирішив піти у нейрохірургію. Коли здавав екзамен по інтернатурі, то професор Гайдук відкрито говорив, що він мені дав таку цікаву роботу (була майже готова кандидатська), а я пішов в нейрохірургію.

Я з дитинства люблю експериментувати, така у мене вдача, всюди свого носа пхаю, куди треба у куди не треба. (сміється)

Отже, я пішов в нейрохірургію. Дуже важко було працювати. Я пройшов п’ятимісячні підготовчі курси в інституті нейрохірургії (ім.. акад.. А.П. РомодановаАМН України – прим. автора)

09 лютого 1973 мене зачислили в Обласну житомирську лікарню і в той же день одразу відправили в Ружинський район на виїзну консультацію. Я їхав і хвилювався: «що ж я буду там робити?». Коли приїхав побачив, що хворий без свідомості, на знімку виявив, що шишковидна залоза зміщена, знайшов гематому і прооперував. Я був такий радий, що справився!

Ми дуже багато їздили по районних лікарнях, у випадках якщо у пацієнта черепно-мозкова травма або перелом хребта – викликали нас, я побував у всіх куточках Житомирської області. Було важко працювати, звичайно. Розумієте, я досить конфліктна особа, я відчуваю, що якщо я в чомусь правий  - я буду це говорити і відстоювати, а керівництву це, як правило, не подобається.Бо якщо ти відстоюєш свої права – тебе не люблять.

Ви досі працюєте в Обласній житомирській лікарні?

Так, я працюю там до цього часу. Мені в жовтні виповниться 71 рік, але я готовий продовжувати працювати. Маючи значний досвід, тепер задумуюсь про причину того чи іншого захворювання. Шукаю в медичній літературі порівнюю із своїм досвідом, роблю висновки. Але, на жаль, нікому із моїх колег це не цікаво.

Який основний напрямок Вашої наукової та практичної діяльності?

Я займався винахідництвом, в мене 16 винаходів, з них – 6 патентів колишнього союзу.

Оббивав пороги міністерства, щоб запустити виробництво шприців: спеціальні скляні шприци, які за моєю спеціальною конструкцією заздалегідь були наповнені ліками. З цього приводу в міністерстві був зібраний семінар в якому брали участь представники заводів, які випускали пластикові шприци. Звичайно вони «зарізали» мою ідею, тому що їм це було не вигідно.

Але ж скляні шприци випускають, в чому особливість Вашого винаходу?

Так випускають, але я отримав патент на конструкцію зі скляної (тонке скло) оболонки, яка наповнювалася одразу ліками – не потрібно використовувати окремо ампулу. Я прорахував економічний ефект, порахував скільки шприців і скільки ампул використовується по місту, по області, в мене вийшов тоді (при Радянському Союзі) 1 млн. рублів економії по області на рік (за умови використання моєї конструкції), і це тільки по одній області! Тобто дуже велика економія, уявіть собі, скільки зайвих  рухів виконують випускаючи окремо ампулу: заливають ліки – запаюють; і окремо випускаючи шприц – запаковують.

В мене була ціла серія цих шприців: для антибіотиків, для багаторазових інєкцій і т.д.

Було ще багато ідей, але я цим більше не займаюся, втратив до цього інтерес бо нікому не цікаво.

А в сфері реабілітації у вас були якісь пропозиції?

Я писав статтю в газету «Пульс» «Нам вкрай необхідні реабілітаційні центри».

Раніше я з нашими паралізованими хворими зі спінальними травмами займався у нас у відділенні, розробляв методики, аутотренінги, використовував імпульсну гімнастику. Я, навіть, з цього приводу писав таку статтю: «Чи вміємо ми доглядати важких хворих», але, як я зрозумів, мало хто її прочитав в нашій лікарні. Ви знаєте, мене дивує оця інфантильність в лікарів. Мені хочеться все. От я уже три роки вивчаю THORCH-інфекцію як етіологічний фактор в хронізації запального процесу і розвитку дегенеративних захворювань.

Я оббивав пороги міністерства, написав листа міністру «медицині потрібні реформи» - я не отримав ніякої відповіді. І між іншим багато з того що я їм пропонував було використано.

На приклад?

На приклад, я пропонував створити обласні діагностичні центри, яких до того не було. Можливо ще хтось запропонував таку ідею – не знаю, факт того, що я запропонував створити обласні діагностичні центри, де була б зібрана уся необхідна діагностична апаратура, лабораторна і т.д.

Я запропонував щоб хірургу платила за хірургічну активність, щоб платили погодинно лікарям, які виїжджають на консультації, щоби кожні 5 років лікарі проходили атестацію. Не всі пропозиції можу згадати, це ще було за часи Горбачова.

Які на Вашу думку існують проблеми  в сучасній медицині?

Головна проблема полягає в тому, що не діє стаття Конституції про безкоштовну медичну допомогу. Безкоштовної медицини немає. Пацієнти купують за власні кошти ліки, імпланти, платять лікарям.

По-моєму, ми займаємо 2-ге місце по смертності в світі, після Кенії. Мені боляче про це чути і говорити. У нас стільки професорів, докторів, академіків і у нас не роблять пересадки кісткового мозку. Наші люди їдуть в Німеччину, Італію. Що це така велика проблема?... А апаратура? – Все купляємо, а могли б виготовляти все самі.

Чи не викликає подиву, коли по телевізору повідомляють про збір коштів на лікування дитини в Німеччині, або в Італії з пересадки кісткового мозку, або видаленні пухлини мозку. Невже при наявності в Україні більше десятка науково дослідних інститутів ми не в стані освоїти методику пересадки кісткового мозку або іншу медичну новітню технологію.

Лікарі лікують остеохондроз, артроз, атеросклероз або іншу патологію, призначаючи протизапальні, гормональні, антисклеротичні або інші препарати не задумуючись про причини, що викликали ту чи іншу патологію. На приклад, у молодих людей, чому має бути остеохондроз або атеросклероз, міокардіодистрофія, інфаркт міокарда, тобто хвороби більш характерні для людей старшого віку?

Ще Пирогов М.І. висказав геніальну ідею: «Майбутня медицина - це профілактична медицина». Ми сьогодні займаємося симптоматичним лікуванням і менше звертаємо увагу на етіологію захворювань. На приклад, при дегенеративних захворюваннях суглобів і хребта, ми лікуємо наслідки цієї патології, і не шукаємо причину розвитку цього процесу. Або лікуючи інфаркт міокарда, знаємо, що зумовлений він атеросклерозом судин і не задумуємося, чому виник атеросклероз. Можна навести велику кількість таких прикладів.

Розкажіть, будь ласка, про Вашу роботу. Які зміни відбулися в нейрохірургії за останній час. Нові методики, які використовуєте?

У нас проводяться нові операції з приводу травматичних пошкоджень хребта, зараз ми широко використовуємо імпланти, нам ще потрібно краще освоїти судинну нейрохірургію, складні онкологічні захворювання.

В нас багато нового, але ми далеко відстаємо від Заходу, відстаємо від Інституту нейрохірургії ім.. акад.. А.П. Ромоданова.

Чи є у Вас молоді фахівці? З яким рівнем знань вони приходять?

По різному, більшість тих, кого я знаю - грамотні хлопці, розумні.

Яке Ваше ставлення до реабілітації, до ранньої реабілітації пацієнтів? Коли і де її потрібно проводити?

ЇЇ потрібно починати із самих ранніх строків. Уже якщо хворий приходить до тями, вже тоді необхідно займатися реабілітацією. Що входить в реабілітація? – це, в першу чергу, попередження пролежнів – поворот, масаж; попередження застійних явищ у нижніх кінцівках, попередження контрактур. Тому що хворий лежить тривалий час без свідомості – утворюються контрактури, а коли приходить до тями при згинанні рук чи ніг – виникають жахливі болі, тому їх потрібно розробляти раніше, бо кров переганяє не лише серце, але і мязи, мязи скорочуються, здавлюють вени і таким чином допомагають серцю переганяти кров. Тільки прийшов хворий до тями - одразу потрібно заставляти його займатися дихальною гімнастикою, займатися імпульсною гімнастикою.

А де пацієнти проходять реабілітацію? Де вони проходять? – ніде не проходять. Пацієнти, які потребують реабілітації довгий час лежать у нас у відділенні. Згодом вони потрапляють до нас повторно, ми займаємося з ними. В нас багато спінальних хворих, які поступають до нас декілька разів. Але спеціалізованих реабілітаційних центрів в Житомирській області немає.

Що на Вашу думку включає в себе поняття «хороший лікар»?

Як каже один наш молодий нейрохірург Зозуля К.М.: «Оперувати можна навчити і мавпу, а от оперувати і при цьому ще мислити – оце треба вміти.» Розумієте? Тобто, хороший лікар – це мислячий лікар, який багато читає та ще цікавиться іншими суміжними дисциплінами.

Що на Вашу думку включає в себе поняття «якісна медицина»?

Якісна медицина – це коли лікарі правильно використовують найновіші технології і досягнення науки.

Якщо до нас потрапляє хворий в якого нікого з рідних немає. В лікарні кількість медикаментів обмежена, вистачить на день-два і все. Якщо такий пацієнт до нас потрапляє, він, по суті, лежить без допомоги, хоча і в лікарні, тому що в нас немає чим йому допомогти.

Які плани/ мрії на майбутнє?

Я на фінішній прямій. Тому я весь час в роботі, в русі, тому що природою так влаштовано, що людина повинна рухатися і працювати. Мої колеги мені говорять: «ішли б Ви, Іване Михайловичу, на  відпочинок.» - Я  відповідаю: «Не кину роботу поки не стану лауреатом Нобелівської премії».

В мене є мрія, все таки, запустити у виробництво свої розробки, а все що я задумую, - рано чи пізно, виконую.



Останнi статтi

Ілля Карпов, бієць АТО
282 26 Березня 2018


Про віру
148 23 Січня 2018


Блогери

Олена Федорівна Майданник
Психоневролог (психіатр), кандидат медичних наук, заступник головного лікаря з лікувальної справи


Олександр Васильович Кулик
Заслужений лікар України, нейрохірург вищої категорії, лікар функціональної діагностики, кандидат медичних наук, директор центру

Категорії
Донині в Нодусі діє Благодійний проект реабілітаційного лікування поранених в зоні АТО військовослужбовців та добровольців